Хотіла б доброї нагоди
Сказати те, що серце щімить,
Тому, хто дивиться навпроти
Своїми світлими очима,
Зустрівши просто, без причини,
Та не відкинувши турботи.

Весною може я прокинусь
Щасливою. Заправлю постіль,
Знайду одну оту причину
Й піду, куди душою лину
Вже стільки довгих років поспіль.

Але сьогодні я промовчу
І безтурботно посміхнуся,
Хоч в глибині кричати хочу.
Бо зіпсувати все боюся,
А у словах своїх гублюсь я,
Тому свій ешафот — відстрочу.

Тобі не все одно, я знаю,
Бо ти — мій друг, як і я — твій,
Та почуттів я не чекаю,
Бо гарно бачу й відчуваю
Той сірий холод від тіні твоїх вій.